Покотило Олег Степанович, доктор біологічних наук, професор Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя занурив МАНівців у чарівний світ води, яка виявляється, є живою та мертвою. Як свідчать проведенні світовими науковцями експерименти, кількість та якість спожитої води для тривалості життя є надзвичайно важливою.
Він зазначив, що основними характеристиками якості води є хімічний склад, окисно-відновний потенціал (який має бути від’ємним) та РН води (оптимальне значення – 7,5). А тривалість життя залежить від таких факторів: гіподинамія, електромагнітне, екологічне та інформаційне забруднення, швидка їжа, здешевлена за допомогою хімічної промисловості і стреси. Завдання людини, котра хоче жити довше синхронізувати біологічний та астрономічний час для свого організму.
Із 2015 року науковець працює над цією проблемою у співпраці з міжнародними науковими організаціями. Досліджував якість води у джерелах Сатанова, Моршина, Трускавця, Гусятина, Зарваниці.
Багаторічні дослідження Олега Степановича доводять, що будь яку воду можна зробити живою, яка буде корисною для організму. Цей метод перетворення води ним запатентований і можливий для використання навіть у домашніх умовах.
Вадзюк Степан Несторович, доктор медичних наук, професор Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського провів захоплююче заняття, яке складалося з двох частин. На теоретичні частині науковець ознайомив слухачів з біографією видатного українського вченого – Іван Яковича Горбачевського, уродженця села Зарубенці, випускника першої української гімназії м. Тернопіль, який синтезував в лабораторних умовах сечову кислоту. Іван Горбачевський був першим міністром охорони народного здоров’я. Учасники лекції актуалізували знання про будову тіла людини.
На практичній роботі юні пошуковці робили оцінку функціонального стану соматичної системи, за допомогою динамометра; оцінку функційного стану нервової системи (ахіловий та колінний рефлекс), функціонального стану дихальної системи за допомогою спірометра. Вимірювали прохідність дихальних шляхів за допомогою пікфлометра.
